Explore the world, one post at a time
Identity V - Blog Posts
Просто пыталась нарисовать Се Бианя, заплетающего косу Фан Вужену..
*не бейте меня, пожалуйста, если это полная фигня, а может даже хуже. ,_,*
My Mesmer - AdaEmil
Emil was busy anxiously decoding, he's barely seen his beloved all match and it was making his anxiety go through the roof. His heart began to race, he was almost done with his cipher; he couldn't stop now. His mind was only on finishing it, he didn't care what happened to him when he got caught, all he cared about was the safety of his wife.
POP ; 2 CIPHERS LEFT
He finished his cipher and ran for it. He vaulted through windows, making sure to keep his distance from the hunter.
He heard a familiar and warm voice call out, "Em!"
It was his beloved, Ada Mesmer, the beautiful and caring woman that had taken him away from that hell of a hospital where he was constantly tortured. A while after they escaped together, they were promised a paradise where he could find himself. This paradise they were promised was just as bad as that hospital; but as long as he was with his dear, that was all that mattered in his heart.
He quickly rushed to his sweetheart, she grabbed his delicate hand and they ran for it. They made it far as they could before finding another cipher.
"Are you okay, my darling?" Ada asked, examining him for any wounds.
Emil shakily nodded and she sighed with relief. The two began to decode together, in the middle of decoding, she reached for his hand slowly. She cautiously took his hand and began to rub circles on it. A way to reassure him and herself.
Mid-way through decoding, their hearts began to beat.
Ada grabbed ahold of Emil's arm and they quickly hid in a locker together. Carefully waiting for the hunter to move away. Ada was busy watching through the cracks. The two were pressed together inside the locker, it made him a little nervous; he still wasn't used to Ada's warmth after all these years of being cold and alone.
She was still holding his hand, so he began to run her hand through his hair. He wanted to be closer to her, he wanted to feel her. He wanted her so badly. Emil wanted to be with her forever, always by her side.
She still didn't notice and the hunter was still nearby. He could tell she was feeling tense. He began to kiss her hand, trying to distract her from her stress. It wasn't working so he released her hand, he tapped her on her shoulder.
Ada curiously glanced at him. He put his head on her shoulder and she warmly smiled, running her hand through his hair.
"It's gonna be okay, Ada." He tried to reassure her.
She smiled and kissed him lovingly on his soft lips, "As long as I'm with you, I'll know it'll be okay."
so i heard yall like idv
commission for a close friend
hey!! i’m making this post because i made an identity v roleplay server, it’s 18+ and is pretty chillax. we have plenty of space for new people, our rules are easy to follow, and we’re a safe space for many kinds of people, and are judgment free! shoot me a message if you’d like to join!
idv ship chart except my dumb ass forgot gamekeeper
Someone Had To Do It LOLZ XD
I tryed to make one for the Postman aka Victor Granz. I think hes honestly adorable and such lol 😁
Is it just me or dose Eli look like the next Doctor in Doctor Who.
Feed the boy!
choose wisely
Something will happen.
I wove theeemmmm so muuchh 😭😭😭
Andrew, the gravekeeper
No idea what to do for his eye so I kinda scribbled😭
All I'm saying is that if camping is frowned upon in DBD, which is in all accounts a HARDER game, then it should not be considered a tactic in IDV.
-Sincerly, someone who has played both games as both hunter and survivor. . .
Survivors can't even get off the chair on their own
Besides this being a REALLY cool fanart, i think we should normalize again potraying nudity, art is one of the most malleable tools we have as humans and it is one of the only places where nudity isnt entirely sexual, but can be as disgusting and as pure as the artists decides, It can tell A LOT about a character since the relationship with our bodies is one of the most intimate we have, and a reflection of our mind.
Beautiful art!!! :D🩷🩷
Margaretha page! I draw her a lot, I enjoyed the hullabaloo arc a ton
Tbh i think EVERYONE in idv would have occurring Nightmares considering the amount of C-PTSD and abandonment issues, and especially how sudden and sharp they are
The nightmares these two would be cursed with ;; my gosh
This ship is one of the cutest in game but because of how idv handled their game and their personalities (annie being raised by an abusive and violent father while ganji being a very irritable and Anxious person, that prefers to be distant rather than talk about his feelings) it (kind of) can only exists thanks to the fandom, but i think they would have made such a cute Couple, their game in general (i I believe 3?) has a lot of Contradictions (╥﹏╥)
Ganji and annie just chillin (i love them sm)
This is actually my first time drawing Ganji he's so cutie <3 they both are
MAKE THIS ANMATION VIRAL NOW!!!!!୧( ಠ Д ಠ )୨୧( ಠ Д ಠ )୨୧( ಠ Д ಠ )୨୧( ಠ Д ಠ )୨
Trying tweening on alight for the first time in forever
I Always feel really bad for Mike, he became a hunter because he felt so Upset by all that happened, and he was the only one to enjoy the circus, so It must have been devastating to return home and everything Is in shambles and burning because of a "love affair"
Poor cutie pie.·´¯`(>▂<)´¯`·.🎪
The show never ends???
Жриця (IdV)
Першою з’явилася темрява.
В очах миготіло, наче вона довго їх терла, а пальці тремтіли щоразу, як намагалася схопитися бодай за щось. Та й навіть якби було інакше - тут не було за що. Так бридко, слизько, у ніздрі забивався неприємний запах, що, здавалося, його можна було скуштувати. В’язкий холод прокотився тілом та змусив її недолуго здригнутися.
Вставай.
Голос прорізав темряву, але Фіона все ще була наодинці, як міг би сказати перший-ліпший, що побачив би її. Та якби це був хтось, ну розумієте, незвичайний, то обов’язково б припав до землі та мимрив молитви. Звісно ж такі молитви, які марно давали надію та не досягали того, що надвисало над жінкою. Правильних слів та вірувань людство не знало й не чуло, якщо не спускалося до найпотаємніших куточків світу, пізнаючи щось настільки древнє - годі уявити. Щось таке, що володіло природою, але водночас було нею. Жило нею, створювало та знищувало.
Підіймись та йди.
Фіона скреготнула зубами, відчуваючи біль у правому стегні, та перекинулася на живіт, дозволяючи маленьким камінцям вп’ятися в оголену шкіру. Спробувала піднятися на ліктях, насилу відірвавшись від землі. Впала обличчям прямо у неї, замазуючи щоки зеленим слизом. Ще трішки, цього разу стиснувши долоні міцніше, затримала подих та різко підвелася. Голова пішла обертом одразу, годі було сподіватися на щось інше, проте не було часу й далі грати та жаліти себе. Ніколи так не робила – і цього разу не буде. Слабкі кроки. Ледве підіймаючи ноги, але йшла. Повільно, так повільно, що відстань у три ліктя вже здавалася вічністю. Вона не пам’ятала, як саме потрапила сюди, він вів її останні декілька днів, як тільки покинула маленьке містечко, де шукала згадки Йог-Сотота. Востаннє їла смачнющий бутерброд у дешевій забігайлівці, після – отямилася у лісі поряд із моторошною садибою.
Знайди його.
- Ще б знати кого, - голос був хрипким та виснаженим, наче говорила не вона, а який старий чолов’яга.
Та – Фіона була певна - річ йшла про садибу, або ж її власника, тому чимшвидше намагалася туди дістатися. Волочила задубілі ноги, руками намагаючись вхопити огорожу, яка постійно змінювала своє розташування, варто було лише стати менш зосередженою. Наступний крок став підступним ударом, її нога зачепилася за кам’яний поріг, і жінка полетіла просто донизу, втрачаючи свідомість.
----------------------
- Гей, прокидайся, - відчула легенький доторк до правого плеча. Дивно, хто ще б міг тут взагалі бути, - Не хвилюйся, зараз поснідаєш, і стане легше, - це, очевидно, був чоловік. Відкривши очі, вона часто закліпала, звикаючи до освітлення.
Високий, одягнений у чорний плащ, що був якимось чином з’єднаним із іншим одягом, очі закриті такою ж темною тканиною. На їх місці – велике зображення ока. Незвичного але вона вже таке бачила. Таких бачила.
- Провидець. – сказала впевнено та з дивним полегшенням.
- Жриця,- він весело посміхнувся, відповідаючи їй такою ж упевненістю. Подав руку, допомагаючи піднятися далі, - Не хвилюйся, тут ти знайдеш те, що так шукаєш
- Але я не знаю, чому тут опинилася. Це було дещо дивне, та певна, саме духи привели мене сюди, - вона поправила рожевий комір, що дивним чином злетів з її голови попри усі застібки та потаємні стрічки біля шиї.
- Не хвилюйся, красуне. Як я сказав, садиба Олетус дасть тобі відповідь. – він легко труснув головою та наче отямився – Га? Я щось сказав? Не звертай уваги, я трохи дивний. Хоча тут, як би сказати, інших просто немає. Я Елі Кларк, як ти помітила – провидець. А це, - він махнув рукою на старе заплямоване вікно, коло якого сиділа сова. – Гертруда, моя помічниця. Краще не тягни до неї пальці, повір, то ще та небезпечна тварюга.
Хлопець похапцем витяг з внутрішньої кишені коричневий записник та прогорнув щонайменше половину, перш ніж в його спину врізалися двері. З-за них з’явилася дівчина у чудернацькій шапці та робочому костюмі, Фіона ладна закластися, що бачила таких людей тижні два тому. Вони займалися ремонтом сусіднього автобуса, коли вона їхала до іншого міста.
- А, новенька, - та байдуже пройшлася поглядом по жриці, - Тц. Не ліпи свої байки, тут вони мало кому цікаві, особливо якщо ти не моя супер-машина, що дозволить нам вибратися звідси, - блондинка кинула їй упаковку ірисок та різко розвернулася, навіть не думаючи вибачитись перед Елі чи щось додати.
Тут справді було моторошно: темні коридори, занедбані кімнати, купа павутини та вони. Диваки. Кожен був надзвичайно дивним. Ніяк інакше, як Древні звели їх усіх поряд, хоча й ніхто з нових партнерів не вірив її словам. Гадали, що як і всі тут - прийшла за наживою та незвіданими таємницями, намагаючись випередити інших. Частково не помилялися, таємниці все ж тут були. І саме ті, які цікавили Гілман більше за будь-що в її короткому житті. Лиш провидець мовчазливо кивав та посміхався. Наскільки вона помітила, ніхто тут не був балакучим, але Елі мовчав завжди, якщо не враховувати їх першу зустріч. Емма Вудс, садівниця, була організованою та прискіпливою, змушуючи Фіону триматися в тонусі, натомість як Трейсі, що займалася механікою та так непривітно повелась з нею, виявилася тихою, зосередженою виключно на маленькому сірому роботі. Постійно крутила його та кидалася гайками на всі боки, періодично радісно вигукуючи. Насправді, з нею було найкомфортніше, адже ніхто не докоряв чи намагався поговорити. Після тижня перебування тут, вона звикла сидіти з Елі та Трейсі ввечері у крихітній залі, гріючись поряд з сірим каміном. Так ставало спокійніше, відганяло страшні думки.
Той ранок став особливим.
В середині неї наче вибухнула древня сила, вона відчувала неймовірне збудження. Щось станеться. Щось, чому вона опинилася тут. Фіона примружила очі, ледве дихаючи. Піднялася, дозволяючи святому ключу природньо сковзнути до рук. Холод металу не міг збити з неї цього жару, зіниці стали неймовірно великими. Ноги тремтіли, але вона зусиллям волі досягла дверей та відчинила їх, зриваючись на крик. Моторошна істота, що викликала захват та острах одночасно, потягнулася до неї щупальцями з-під старого порваного плаща. Десяток червоних очей з темряви в щілині між краями тканини вп’явся у неї, змушуючи серце робити новий оберт. Він був Богом, але геть не тим, якого вона очікувала. Він був чимось страшним, Бенкетуючим. Слизька кінцівка вже схопила її ногу, підіймаючи вверх та витягуючи з кімнати.
А тепер почнімо гру.